15 ЛЮТОГО В УКРАЇНІ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ

(Указ Президента України від 11 лютого 2004 року №180/2004).

Після Другої Світової війни війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Найбільш масштабною та трагічною була війна в Республіці Афганістан. Яка тривала з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року. Через афганське пекло пройшли десятки тисяч солдат.

25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану – Аміна. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну.

Між армією уряду Демократична Республіка Афганістан (ДРА), який очолив ставленик СРСР Кармаль, і озброєною опозицією – моджахедами («душмани») розгорілася боротьба за контроль над Афганістаном.

Підтримку моджахедам надавали військові фахівці США і низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Радянський контингент воював на стороні сил Кармаля.

Участь громадян Радянського Союзу у війні в Афганістані замовчувалася комуністичною владою. Про це відкрито ніде не говорили, але приховати загибель солдатів строкової служби у далекій країні було неможливо. На похорони молодих хлопців, яких привозили на батьківщину у запаяних цинкових трунах, приходило багато людей.

Ті, хто повернувся після «служби в Афганістані» додому, хоч і підписували документи «про нерозголошення», однак з часом почали розповідати де вони були і що там довелося пережити. У народі їх назвали «афганцями», а радянська влада – «воїнами-інтернаціоналістами».

Офіційно кажуть про 14 427 загиблих військовослужбовців за час «афганської війни СРСР» – від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року. Незалежні ж дослідники називають у десятки разів більші цифри поранених і убитих.

Війна була несправедливою з боку Радянського Союзу як щодо місцевого населення Афганістану, так і власних громадян. Часто зовсім юних хлопців, яких відправляли воювати до далекої азійської країни за інтереси вищого керівництва радянської імперії та без належної військової підготовки. Проте сучасна Україна не має права забувати своїх “ветеранів Афгану”. Багато з них не обирали свою долю, а були змушені йти за наказом. Їм довелося воювати в надзвичайно тяжких умовах, де все одно знаходилося місце для військового подвигу. Чимало тих, хто пройшов Афганську війну, згодом зробили неоціненний внесок у розбудову національних Збройних сил України. Брали участь у миротворчих операціях нашої держави в “гарячих точках” планети, а з 2014 року героїчно захищають Україну від збройної агресії росії.