У перше територіальні кордони Красноградщина здобуває 20 жовтня 1731 року, після закінчення будівництва 10-ої фортеці Української оборонної лінії на кордоні Малоросії і земель Запорізької Січі. Українська лінія включила в себе мережу укріплених козацьких містечок, зруйнованих під час придушення повстання козаків на початку 18 ст. Навесні 1731 р. почалося будівництво Української оборонної лінії, яка в результаті налічувала 16 фортець і 49 редутів. Всі фортеці між собою були об’єднані суцільним валом і мали вигляд бастіонних чотирикутників. Перед лицьовою стороною фортеці, повернутою до річки, споруджувалося зміцнення трикутної форми. Довжина Української оборонної лінії становила 286 км. 10 фортеця, яка була заснована31 серпня 1731р., була названа Більовською, тому що для її охорони з міста Більова Тульської губернії прибув полк ландміліціонерів.

Навколо фортеці оселялися перші мешканці майбутнього міста, переважно російські селяни — однодворці та козаки з Правобережної України. Більовська фортеця дала початок цьому славному місту. Під захистом 10-ої фортеці було розташовано адміністративний центр Української оборонної лінії, де розміщалися житлові будинки генералітету, і з 1736 р. — службові будинки Канцелярії Ландміліцького корпусу, Ландміліцької комісії та генерального Ландміліцького суду.

У серпні 1764 р. територія Української оборонної лінії і Слов’яносербії були об’єднані в Єкатерининську провінцію з центром у місті-фортеці Більовська.

Наказом від 14 лютого 1775 р. на частині Новоросійської губернії, територія якої значно розширилася у 1774 р., згідно з Кючук-Кайнарджийською мирною угодою була створена Азовська губернія в складі Єкатерининської і Бахмутської провінції з губернським містом — Більовськ.

27 квітня 1779 р., на честь народження онука імператриці Катерини II Костянтина Павловича, місто Більовськ було перейменовано у Костянтинівськ. У 1783 р. місто Костянтинівськ було перейменовано на Костянтиноград, а Єкатерининська провінція — у Костянтиноградськнй повіт.

Поволі місто та повіт розвиваються. У 1810 р. на території повіту було збудовано 39 храмів та відкрито лікарню на 16 ліжок при військовому шпиталі.

У 1816 р. в Костянтинограді з’явилося перше повітове училище. У 1842 р. імператорським Указом було затверджено проект герба міста Костянтинограда, який був створений місцевими чиновниками та відображав історію виникнення міста як фортеці на кордоні з татарськими володіннями.

У 1863 р. на території повіту, без урахування міста, мешкало 120,27 тис. чол. Серед них — дворяни, нащадки державних селян й однодворців, нащадки кріпосних селян, купці, промисловці, міщани та козаки.

Широкі степи Костянтиноградського повіту були покриті багатими пасовищами і сприяли розведенню великої рогатої худоби, коней, овець. Важливе значення для економічного розвитку повіту мали отари тонкорунних овець. За даними Земської управи 1846 p., в повіті нараховувалося 265 тис. тонкорунних овець, що складало 30% загальної кількості всієї губернії.

Система бджільництва в Костянтиноградському повіті становила окрему галузь сільського господарства. На території повіту працювало 13 винокуренних заводів, 17 цегельних, 1 шкіряний завод, 1 свічкосальний, 3 маслоробні заводи, 1 цукровий, 1 пивоварний та 1 завод по виробництву селітри, 63 ремісничих майстерень, 4 салотопні заводи. В повіті проходило 42 ярмарки на рік, на яких йшов продаж коней, великої рогатої худоби, овець, шкір, хліба, хлібного вина, борошна, селянських поясів та вовняних тканин. Озиму пшеницю з повіту постачали на млини в Харківську та Катеринославську губернію, а також у Полтавський та Кобелякський повіти. Значну кількість ярової пшениці та льняного насіння закупали купці з Бердянська та Херсону.

У 60 -70 p.p. 19 ст. царським урядом було проведено ряд капіталістичних реформ.

Однією з найважливіших з них була земська реформа 1864 р. Згідно з реформою, в кожній губернії і повіті, у тому числі Костянтиноградському, створювалися розпорядчі та виконавчі органи — земські зібрання та земські управи. До функцій яких було віднесені питання: підтримання в належному стані місцевих шляхів, організація медико-санітарного обслуговування населення, будування і утримання шкіл, проведення соціальних і економічних статистичних досліджень.

У грудні 1922 р. за рішенням Костянтиноградського повітового виконавчого комітету на знак нагородженням Орденом Трудового Червоного Прапору, місто і район отримали назви – Красноград і відповідно Красноградський.

У 1932 р. на території України було створено 7 областей. З того часу Красноградський район входить до складу Харківської області.

Після того, як у 1968 р. в нашому районі були відкриті великі поклади газу, Красноград невпізнанно змінився.