Сьогоднішній день подарував приємну та сонячну погоду. 31 рік тому весняне сонце, мабуть, так само світило та зігрівало своїм теплом. Люди поспішали на роботу, будували свої плани на майбутнє – жили звичайним життям. І ніщо, здавалось би, не віщувало біди… Але трагедія, що сталась 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС, перевернула життя багатьох наших співвітчизників, зруйнувала плани, наклала темний відбиток на їх долі. А її наслідки будемо відчувати не лише ми, а й наступні покоління.
Місто мрії, місто майбутнього, як його називали до катастрофи, стало страшним символом розбитих надій, скалічених доль, спустощення та розчарування. Чор-но-биль… Від самої цієї назви наче з’являється гіркий присмак у роті.
На Красноградщині відбувся мітинг до Дня Чорнобильської трагедії та Міжнародного дня пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф. Захід зібрав чимало люду, серед якого були наші земляки-чорнобильці, керівництво району та пересічні жителі міста. Громада вшанувала пам’ять загиблих і померлих від наслідків аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання, після чого відбулось покладання квітів до пам’ятного знаку. Перегляд документального фільму з кадрами жахливої катастрофи та світлинами загиблих ліквідаторів змусив присутніх пролити щирі сльози відчаю та жалоби. Після мітингу учасники ліквідації аварії перейшли до кафе “Піца” на обід, організований за підтримки благодійного фонду імені Гуроя України І.М. Гулого.
Від очільника району Євгена Третякова до ліквідаторів та всіх присутніх звернувся радник голови райдержадміністрації Валерій Кицюк. “Героями стають не лише на війні, а і в мирний час. Тоді, коли свідомо йдуть на захист своєї Вітчизни, свого народу, рідних і близьких людей, жертвуючи собою. Низько вклоняємось героям, з якими маємо честь спілкуватись і віддати данину поваги сьогодні. А також ми схиляємо голови в скорботі за тими, кого немає зараз поруч. Пам’ятаймо їх подвиг в боротьбі з атомом і молімось за їх душі!”, – говорить Валерій Семенович.
Значно порідшали ряди чорнобильців… Боляче й сумно від цього. Стоять вони – сивочолі герої: хтось з паличкою, хтось у візку… Та все ж нехай і малочисельний, але гордий і мужній їх стрій. Одного разу перед ними постало фатальне питання: “Я, чи Батьківщина?”. І їх вибір був очевидним. Чимало їх полягло там в перші дні, прийнявши пекельний вогонь на себе, інші помирали в наступні місяці, роки від ран, хвороб, причиною яких стала отримана радіація… А рана тих, хто дожив до сьогоднішнього дня ніколи не загоїться…
