У новому розділі «Довідника безбар’єрності», створеного за ініціативою першої леді України Олени Зеленської, йдеться про те, як спілкуватися з військовими в побуті, сім’ї та на роботі.
Зокрема, у «Довіднику безбар’єрності» розповідають, якщо більше одного місяця тривають «післявоєнні» реакції, то необхідно звертатися до фахівця з ментального здоров’я (психолога, психотерапевта, психіатра):
– проблеми зі сном (безсоння, переривчастий сон, нічні жахіття); фізичне реагування на згадки про воєнні події (тахікардія, потовиділення, проблеми з диханням, тремор), яке може важко піддаватися контролю; проблеми з травленням (відсутність апетиту або переїдання); головний біль; біль у м’язах;
– реагування на гучні звуки, проблеми з концентрацією уваги, проблеми з пам’яттю, уникання людей та всього, що нагадує про події війни, зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин (з метою розслабитися), постійна настороженість, пильність (очікування небезпеки);
– перепади настрою – від ейфорії до депресії; нав’язливі думки про пережиті події, які неможливо контролювати; емоційне переживання ситуацій заново; нездатність до розслаблення; дратівливість та спалахи гніву, які не піддаються контролю; неможливість відчувати позитивні емоції.
Члени родини можуть звернути увагу на названі реакції та спробувати спонукати людину звернутися до фахівця. Розуміючи, що ветерани/ветеранки з певних причин не дуже полюбляють, коли хтось намагається «залізти їм у голову», слід шукати власний шлях, вибудовувати довіру.
«Рішення про звернення до психолога не ухвалюється легко. Особливо в нашій країні, де культура звернення по таку допомогу лише формується, де ще живі упередження та стереотипи навколо теми ментального здоров’я. Ветерани і ветеранки також відчувають на собі їх вплив, однак питання звернення до фахівця за наявності підстав є дуже важливим», – наголошують в «Довіднику безбар’єрності».
Досвід спілкування з ветеранською спільнотою говорить про те, що саме побратими/посестри можуть допомогти зрозуміти наявні проблеми, скерувати до фахівця. Ветерани довіряють своїм, тому слова «був/була у такого-то фахівця, і мені допомогло» будуть найкращим стимулом для звернення.
Коли ветеран/ветеранка перебуває у помітно поганому психоемоційному стані, опирається і відкидає варіант допомоги спеціаліста, варто спробувати залучити авторитетного військового побратима, колишнього командира, яким він/вона довіряє.
Можливе також залучення медика, який займається його/її фізичним здоров’ям і лікує захворювання. Зазвичай це сімейний лікар, якому ветеран/ветеранка довіряють, який може надати послугу з ментального здоров’я і в разі потреби порекомендувати звернутися до вузького фахівця.
У цьому питанні надважливо знайти фахівця, який спеціалізується на роботі з бойовим травматичним досвідом, має досвід роботи з ветеранами. Тут може зарадити ветеранська спільнота, яка має досвід звернень й інформацію про тих, хто справді здатен допомогти.