Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі – Закон № 889-VIII) зміною істотних умов державної служби вважається зміна: належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов`язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Зміна істотних умов служби передбачає зміну умов проходження служби на конкретній посаді державної служби, яку обіймає державний службовець, та нерозривно з нею пов`язана. Після настання цих змін та надання відповідної згоди державний службовець буде обіймати фактично ту ж посаду, проте із відповідними змінами (зокрема, розширення або звуження кола посадових обов`язків, зменшення окладу, переміщення посади в інший структурний підрозділ державного органу).
Аналіз положень абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону
№ 889-VIII дає підстави для висновку, що в разі зміни істотних умов служби переведення державного службовця на іншу посаду не відбувається. Переведення може мати місце у випадку, коли державний службовець не бажає продовжувати службу на відповідній посаді після змін істотних умов
і погоджується на пропозицію суб’єкта призначення обійняти іншу посаду.
Загалом місцезнаходження робочого місця працівника є істотною умовою державної служби у випадку його переміщення в інший населений пункт, що імпліцитно (не виражено) закладено у пункті 5 частини 3 статті 43 Закону № 889-VIII, у якому йдеться про таку істотну умову державної служби, як переміщення державного органу до іншого населеного пункту.
Отже, роботодавець вправі змінювати розташування робочого місця державного службовця без його згоди лише у межах тієї ж місцевості.
У такому випадку зміни істотних умов праці не відбувається. Водночас переміщення робочого місця до іншого населеного пункту тягне за собою зміну істотних умов державної служби, позаяк ставить перед працівником низку завдань з організації подальшого місця проживання, побуту, добирання до нового місця роботи та загалом тягне за собою додаткове фінансове навантаження з цього приводу.
У такому випадку саме застосування процедури зміни істотних умов праці здатне забезпечити дотримання необхідного балансу між приватними й публічними інтересами сторін. Адже з одного боку ця процедура є гарантією дотримання професійних і трудових прав державного службовця, що надає йому необхідний час для розв`язання подібних питань і прийняття рішення щодо подальшого проходження державної служби. З іншого боку ця процедура забезпечує роботодавцю належне вирішення кадрових й організаційних питань у законний та прозорий спосіб, не ставлячи їхнє розв`язання у залежність від волі працівника і не здійснюючи посягання на його права й інтереси.
Таким чином, зміну робочого місця державного службовця хоча б
і в межах однієї і тієї ж посади конкретного державного органу без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, посадових обов`язків, розміру заробітної плати, пільг, переваг, соціально-побутового забезпечення, але з переміщенням цього робочого місця до іншого населеного пункту, необхідно вважати зміною істотних умов державної служби.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті розгляду справи № 160/9533/19.