ДФС України надано роз’яснення щодо внесення ОСББ до Реєстру неприбуткових установ та організацій
Листом від 13.06.2017 №15151/7/99-99-12-02-04-17 ДФС України надано роз’яснення щодо внесення ОСББ до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).
Згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених п.п. 133.4.2 п.133.4 ст. 133 Кодексу;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків;
внесена контролюючим органом до Реєстру.
Обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (п.п. 133.4.2 п.133.4 ст. 133 Кодексу).
До неприбуткових організацій, що відповідають вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу і не є платниками податку на прибуток, можуть бути віднесені, зокрема, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).
Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 440 (далі – Порядок).
Включення неприбуткової організації до Реєстру здійснюється контролюючим органом за основним місцем обліку неприбуткової організації з присвоєнням їй ознаки неприбутковості згідно з п. 4 Порядку (пп. 4, 5 Порядку).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації ОСББ власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захист їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку регулює Закон України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» зі змінами (далі – Закон № 2866).
Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов’язань, пов’язаних з діяльністю об’єднання (абзац четвертий ст. 4 Закону № 2866).
Згідно з абзацом першим частини першої ст. 7 Закону № 2866 статут ОСББ складається відповідно до типового статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства.
Типовий статут ОСББ затверджено наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27.08.2003 № 141 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.09.2015 № 238), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08 жовтня 2015 року за № 1220/27665 (далі – Типовий статут).
Розділом І Типового статуту передбачено, що:
ОСББ створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (будинків) відповідно до Закону № 2866 (п. 1 розділу І Типового статуту);
ОСББ діє відповідно до Закону № 2866, чинного законодавства України та статуту (п. 2 розділу І Типового статуту);
ОСББ набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (п. 4 розділу І Типового статуту).
Пунктом 6 розділу IV Типового статуту передбачено заборону розподілу отриманих ОСББ доходів або їх частини серед співвласників, працівників об’єднання, членів органів управління та інших осіб.
Таким чином, Типовий статут містить положення щодо:
утворення в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність неприбуткової організації, а саме Законом № 2866 (пп. 1, 2, 4 розділу І Типового статуту);
заборони розподілу отриманих ОСББ доходів або їх частини серед співвласників, працівників, працівників об’єднання, членів органів управління та інших осіб (п. 6 розділу IV Типового статуту).
Звертаємо увагу, що при вирішенні питання відповідності установчих документів організації вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу необхідно досліджувати установчі документи в цілому, а не окремі пункти установчих документів та враховувати принцип привілеювання змісту над формою.
Враховуючи зазначене, у разі утворення ОСББ в порядку, визначеному Законом № 2866, складання статуту ОСББ відповідно до Типового статуту, а також відповідності ОСББ вимогам, встановленим п. 133.4 ст. 133 Кодексу, таке ОСББ може бути включено до Реєстру.
Чи необхідно реєструватися фізичною особою – підприємцем фізичній особі при наданні в оренду власного майна
Відповідно до ст. 319 та ст. 320 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.
Таким чином, здавання в оренду власного нерухомого майна може здійснюватися фізичними особами як у межах підприємницької діяльності, так і шляхом виконання норм п. 170.1 ст. 170 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ без реєстрації орендодавця фізичною особою – підприємцем.
Донарахування ПДФО територіальним органом ДФС, у разі неподання фізичною особою річної декларації про майновий стан і доходи громадян, у разі подання податковим агентом розрахунку за ф.1-Ф, із зазначенням нарахованого (виплаченого) доходу
Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI , податкова декларація, розрахунок – це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПКУ) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Форма декларації про майновий стан і доходи затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 із змінами і доповненнями.
Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПКУ визначено, що платник податків зобов’язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особи – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент – це визначено статтею 162 ПКУ.
Згідно з п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до п.п. 20.1.1 п. 20.1 ст. 20 ПКУ, контролюючі органи мають право запрошувати платників податків, зборів, платежів або їхніх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів, платежів, дотримання вимог законодавства з інших питань, у тому числі законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому ст. 42 ПКУ, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).
Платники податку зобов’язані на вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку (п. 176.1 ст. 176 ПКУ).
У разі неподання платником податків в установлений законом строк податкової декларації або розрахунку, якщо їх подання передбачено законом, контролюючий орган у відповідності до п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПКУ має право проводити документальні позапланові перевірки.
Згідно з п.п. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, якщо, зокрема, платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) Декларацію.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності, зокрема, фінансова, адміністративна (п. 111.1 ст. 111 ПКУ).
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПКУ самостійне визначення суми податкового зобов’язання платника податків контролюючим органом на підставах, визначених п.п. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, – тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 % суми визначеного податкового зобов’язання. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов’язання з цього податку, – тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов’язання.
Водночас, згідно з ст. 164 прим.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12. 1984 року № 8073-Х неподання, або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою ст. 164 прим.1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ця відповідальність не розповсюджується на випадки добровільного подання декларації (в т.ч. при реалізації права на податкову знижку).
Враховуючи викладене, у разі неподання платником податків в установлений термін податкової Декларації (якщо таке подання є обов’язковим), контролюючий орган на підставі наявної податкової інформації за результатами документальної позапланової перевірки має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податку.