Безпека праці має бути найвищим пріоритетом в діяльності будь-якого підприємства, установи чи організації, а профілактика її ключем.
Незважаючи на тенденцію до зниження виробничого травматизму, давати позитивну оцінку рано, адже за кожним нещасним випадком – доля людини або перерване життя.
Як не парадоксально, найбільш схильними до ризику є працівники, що мають загальний cтаж роботи понад 15 років, іншими словами, це вже зрілі знавці своєї справи. Мабуть, з часом, притупляється пильність і росте невиправдана впевненість у правильності своїх дій. Систематичне повторення дій, що ведуть до небезпечних ситуацій, байдужість до порад та зайва самовпевненість призводить до виникнення в працівника адаптації до небезпеки, що свідчить лише про низьку культуру охорони праці та неефективне управління нею.
На превеликий жаль, за існуючих в Україні досить низьких економічних показників, а відтак і низького рівня життя, у переважної більшості населення наразі інші пріоритети – як нагодувати сім’ю, як вижити. Тому про культуру охорони праці згадують не часто.
У таких умовах головна роль у впровадженні культури охорони праці на виробництві має належати керівникові, який має зрозуміти, що охорона праці це не збитки при реалізації працеохоронних заходів, а вигідний внесок у розвиток підприємства. Натомість, нерідко заходи з охорони праці на багатьох підприємствах чи установах здійснюються заради «галочки», аби продемонструвати контролюючому органові в особі страхового експерта з охорони праці чи державного інспектора, що підприємство переймається проблемами безпеки на виробництві.
Тож потрібно впроваджувати таку систему управління охороною праці, яка б не тільки передбачала взаємну соціальну та економічну відповідальність роботодавця і працівника, а й була спрямована на зміну їх ставлення до питань виробничої безпеки.
У статтях 13 та 14 Закону України «Про охорону праці» визначено відповідальність роботодавців і працівників, тим самим передбачено взаємну залежність та зацікавленість кожної із сторін соціального партнерства у формуванні безпеки праці. Зокрема, роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці у кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівника у галузі охорони праці. Працівники, в свою чергу, мають дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь якої роботи чи під час перебування на території підприємства, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватись засобами колективного і індивідуального захисту.
Тільки комплексний підхід до шляхів вирішення проблем охорони праці на підприємствах та організаціях сприятиме попередженню факторів виробничого ризику, регулюванню процесів збереження життя і здоров’я працюючих громадян, профілактиці виробничого травматизму в цілому. А культура може стати тим важелем, який на порядок підніме свідомість роботодавця і працівника. Від цього, в кінцевому результаті, виграє економіка держави.
Фонд соціального страхування України